24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР був ухвалений Акт проголошення незалежності України – політико-правовий документ, яким проголошено створення самостійної української держави, нашої рідної України. До речі, Акт був ухвалений на основі Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 р.

Важливо знати, що у чернетці Акту замість слова “проголошення” було слово “відновлення” (незалежності України), з огляду на те, що незалежність України (Української Народної Республіки) була проголошена набагато раніше – ще 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом Центральної Ради. Втім, таку редакцію Акту відкинула комуністична більшість у Верховній Раді УРСР.

Разом з Актом проголошення незалежності цього ж дня також ухвалили Постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанову Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

20 лютого 1992 р. Постановою Верховної Ради України «Про День незалежності України» було встановлено, що, «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., слід вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Україні дорого давалася незалежність. Історичні факти свідчать, що наша національна суверенність завжди викликала негативне сприйняття у імперського східного сусіда, а територія нашої країни представляла для нього інтерес як для загарбника.

У 2014 р. вперше в історії України відзначення дня Незалежності відбулося за умов, коли частина території країни була окупована. Нині ми відзначаємо цей День на фоні повномасштабної кровопролитної війни, яку підло й агресивно розпочала російська федерація, повторюючи дії фашистів під час Другої світової війни 1939-1945 рр. Цьогорічне свято незалежності затьмарене смертями тисяч загиблих українців, зруйнованими містами, масовою еміграцією населення та кризовими явищами в економіці.

Попри все це, народ України не втратив надію на Перемогу, вірить у Збройні сили і максимально підтримує військових, демонструючи дива консолідації зусиль волонтерів і простих громадян. Українська мова набирає популярності в світі, наші спортсмени досягають призових місць у змаганнях, а артисти збирають тисячі шанувальників в Україні й за кордоном. А ще на нашому боці – десятки країн світу, які допомагають біженцям, надають зброю й кошти. Ми не можемо не перемогти, не маємо на це права, адже мова йде про цілу націю з давньою славетною історією. Ми обов’язково будемо святкувати Перемогу, причому так, як вміють тільки українці.

Незламного духу, співвітчизники! Слава Україні!